Де зорі блищать мов облізлий той хром де хмари із обрієм скуті воруше пташина вогненним крилом щоб темряву з неба здмухнути Не в змозі злетіти мабуть що від ран а може ще дуже зарано проте вже минуле зникає і нам лишає лиш пасма туману І вже розпросталися крила у світ проміння лийнувши убоки і вже борюкання вітриську та віт імлистий порушує спокій О це борюкання о ця боротьба невпинна і непозичима туди де по колу йде шкапа-доба з зав’язаними вдень очима Туди і тому кому вітер в степах в обличчя не дме дме у спину де шмарки розвезені по щоках надбання сновиди єдине А ну ж чоловіче до тих що не сплять верни і планету і тіло — руїнницька сила прадавніх заклять не має уранці вже сили Дивись як важкий вогнептаха політ пантрує прискалене око бо знає що й ти наче антиболід здійнятися в змозі нівроку Й стає зрозуміла відмінність подій які всі зовуть боротьбою — якщо мла зі світлом провадить двобій людина сама із собою.