Всмоктала чорна ряска зорепад хапа парсеки ротом безупинно в акваріумі трьох координат мій зореліт як без води рибина У склі безодні погляд вже померх у порожнечу згусло безгоміння і темно навкруги і ні шешерх лиш нескінченність зорі нишком глима І ось тоді я мікрофон зібгав здолав його змертвілість найстрашнішу вкрутивши вірші в непорушну тишу й навколо їх усесвіт закружляв А потім обережно до нестями я голову та очі обереги з гермошолому витягнув торбеги і довго вчився дихати словами.