Вітер яблука з гілля зриває, наче зрива стоп-кран… Одначе йому не щастить ніяк припинити рух, щоб досхочу, до знемоги їх наїстись. Він, Єви зачіску розпатлавши, розпачливо щось кричить, втиха і зника, яблук пахощами просякнутий. …З падалки в спину вітру дивиться черв’як.