В пригод запаморочливому вирі зненацька впав я на шляхів розкриллі відчувши що не зможу більше красти в забутих склепах зоряних династій І зморений мов динозавр останній степ сивий зачаївся у чеканні хоч гучно з пляшки вибиває корок мій вічно п’яний друг-парапсихолог Зрадливі гості чорної безодні ми з ним нерідко як оце сьогодні скарб відкопавши Дрейків або Дракул сідали поряд а частіше маком І віщуни щось тихо белькотіли душа була віддалена від тіла жовтіло листя з хворого коріння й під сонцем місце наше було в тіні А ми з ним нічого не відчували і кладовища потоптом топтали й знайшовши манну божеської зливи в пакетах продавали оте диво Та ось злодійкуваті наші лиця невдач зібгала злидня-моровиця і коло часу навкруги статечно змика охайна мертва порожнеча “Ми життєздатні та не життєдайні” сичим від алкоголю одностайні і засипає ніч чорнющим глеєм розритий схил між небом та землею.