Стрімкий наш час вигадливий на долі — у хащах зфантазованих історій закоханого робота я стрів що награвав прадавніх зорь мотив для дівчини з Північної Корони олюднивши звучання електронів озвучивши любові кожну мить і слухав я у неземній місцині весь нерухомий наче звук в бурштині ту музику з глибин тисячоліть Струнка неначе лазеру проміння дівча вже не шукало розуміння як може відчувати апарат повіривши що завжди й достеменно кохання не молекулярна схема в татуюванні електронних плат Вдивлялась у життя немовби з вежі крізь штучні очі кольору безмежжя й вологий щем своїх тремких повік і не ставало робота обличчя тужливо відшліфованою річчю бо й з чорнохмар йде кришталевий сніг гойдаючи в лісах що в темінь вгрузли чи білим вальсом чи то тихим блюзом сріблясту математику буття і розуміли стомлені планети — допоки є музики і поети вони ще мають право на життя й нанизавши себе на звуків стріли нейрони і транзистори тремтіли нескорених безоднями істот а угорі здійнявшись над світами зникали дві жеврини між дротами двох досі різнополюсних природ.