Зо шлаку тут сонця і місяці не круглі а в металевій млі дзвенять магнітні джунглі Тут кожен промінь мов сталева нить бринить в іділії геометричній крізь котру ртутна річка цебенить бездушно наче той процес хімічний І ніч немов лискучий антрацит і механічно до пульсару серця насильство йде із довбнею в руці а умовляння з лазером крадеться Навкруг немає теплих душ людських лиш з мочарів іржавої нірвани вздовж невидимих ліній силових безживні аж ламкі дроти-ліани довкіл скафандру павутиння тчуть затягують в копалини могили дзеркальні квіти де в пітьмі ростуть де в дзеркалах живе нечиста сила Це гра на смерть а не лукавий блеф я в тому зовсім не вбачаю зиску що мене тягне до жаских дерев і чавить об чавунні стовбуриська В скафандру небезпеці плюскотить свинцевих почуттів непримиренність цю шкаралущу людоньки трощить аби свою відчути незнищенність І трощив я від часу надтвердий думок і захисних костюмів панцир а джунглів монстр електрохвильовий спостерігав як у скаженім танці магнітів полюси йшли шкереберть як я слабезний голий та упертий вже воскресав відчувши серцем смерть і гинув як упевнений в безсмерті Босоніж як до волі йшов світів трав лезами поранившись без ліку і як назустріч хтось мені летів у вуха втиснувши залізні пальці крику — Зруйнуйте ці сонця і місяці не круглі де в металевій млі дзвенять магнітні джунглі