У венах кров застигла наче в дроті мідь і мармуровим світлом лиця оповиті завмерлі навіки по різні боки миті себе знайшовши врешт у всесвіті століть Не міст брукований а невагома мить краї миттєвості єднає і у світі немає сил її утримать а графітті слідів і досі неословлених мовчить То ми закам’янівши брилами корунду зійшлись думками біля урвища секунди щоб дослідити мозку широчінь на злам В лабораторіях майстернях та молельнях з’єднались вічності гармонія пекельна і часу нашого божественний бедлам.