Неначе звук покинувши струну йдемо ми ще лупаті і лускаті крізь темряву темнішу за пітьму єдину суть в розбіжностях шукати Б’ючи у скривлених сонць тулумбас в галактик розбігання всесвіт грає й здерає сухозлоту час із нас втім бруд і гар із нас він теж здерає Але ми відчайдушно голі як з вологих скойок вийняті перлини єднаємо слідів своїх кістяк для м’язів шляху що веде у днину.