або вірш без початку та кінця гойдався тиші дивний щем вдяглись рослини в колір меду мовчав комп’ютер і дощем доїлася корова неба ледь ремигала вітерцем а з-під цеберки зореліту зміївся сизим ручаєм наволглий мотузок орбіти у хмаровище вгрузнув крик та й розчинився в громовиську іншопланетний чередник на неземному пасовиську точився крізь планету він аж до самого серцевиння бо зв’язаний був з світом цим вузлом набряклого коріння та потім вперто проростав себе відчувши невмирущим бо час ізнов дощем ставав а обрій всесвітом Тому що