Проміння сонячного зсув на обрії сповзає а я у затінку заснув тарілки що літає Спекота вклякла на стежках у золотій пилюці й про щось загрузнувши в словах аговкають прибульці Як за межею вій хитких вони в цю мляву слушні! а полудень навколо їх серпанок тче задушний Вони в медвяному вогні скафандри геть скидають і вже солом’яні брилі їм голови вкривають А навкруги тече бурштин розплавленого світла і пахне неба синій дзвін духмянощами липня Височини сріблястий зміст листа зелений порух — усе нанизано на вісь симетрій кольорових Дзижчать летючі тарілки в небесній рівновазі і линуть світлові роки віршованих фантазій.