Б.Мозолевському Пагорб я розкопав іржавих мелодій а ввижались мені золоті скарби та в таїлищах іншопланетних лодій пам’ять зоряної доби Я приймаю безнадеги повну дозу і згадую рипучі скіфські пісні-і-і-і що викручувало з себе старого возу дерев’яне колесо у пітьмі Скрегіт задавнений тиша їсть уїжно немащена історія десь рипить а я сподівавсь що акордами ніжними часу даросховниця забринить А вони хрипкі мов кострубата мова і деренчать як підроблений кришталь та зненацька в пилюці до відчаю раптово зблискує коштовних нот пектораль.