“Зроду я так не зумію”, — сказав Молоденький Грім, коли Діди Громи покотили свої вози аж ген до пралісу. “Коли б хто повчив, то я і навчився б”, — знов сказав Молоденький Грім, та тільки й того, що заходився дрібних громенят люляти. Люляв-люляв і задрімав… А громенята повистрибували з хмарин — колисочок вовняних — та й ну в крем’яхи гратися… Сидить на призьбі дівчинка Олянка — усміхається: — Е, грому такого ні дівчата, ні зайці не бояться!