Малий-маленький сніг, біленький чудасій, на лаві у садку сідає відпочити. Він перший син Зими, він не такий, як всі, боїться він себе украй перетомити І я йому шепчу: “Ти, сніженьку, сиди і не літай кудись за вітром слідом!” А сніг недочува: “Куди? Куди? Куди? Я вперше тут, і я нікуди не поїду! Я краще полічу всім яблуням отут гілки, і гілочки, й тоненькі гілченята. А ще полоскочу я хвостика коту і крильця відбілю чорненьким галченятам. А потім ти гукнеш Олесю і Юрка, і станете ви всі мене гуртом качати. Й поставите собі Сніговика, щоб веселіше зиму зимувати…” І я сміюсь. Еге! Ну й балакучий сніг! Він справді не такий, як ті сніги усі. Він перший син Зими, що прилетів і ліг, — малий-маленький сніг, біленький чудасій.