Святвечір — солодкий, як медяник, білий, мов іній. Хтось постукав до нього в шибку: то Вечірня Зоря дала телеграму — сповістила про Боже Дитятко, що народилося в казці у далекому чужому Вифлеємі… Я біжу до бабусі з вечерею, і мені так гарно, і мені так тепло — не бере ніякий холод, аніяка хурделиця. Тільки вітер наздоганяє на півдорозі, сідає мені на плечі й заводить голосочком-дзвіночком, як добрий янгол: Небо і земля, небо і земля нині торжествують, ангели, люди, ангели, люди весело празнують…