Айстра личко своє ніжне підставила красеню Морозу — а мо’, поцілує? Поцілував Мороз Айстру, аж похилила вона голівку до самого долу. Поки Мороз усі квіти перецілував, то лишився сам як палець — хто його пожаліє? Накинувся Мороз на дерева й будинки, а тоді — на високі хмари, та й ну їх трусити, мов груші. І навалило стільки снігу, що поховало геть усі квіти, які Мороз перецілував, — ніби ніколи нічого й не було.