Це не Дощ — у прозорій шовковій сукні. Це — пані Злива. Це не Вітер у крислатому оксамитовім капелюсі. Це — пан Вихор. Кличе пан пані до танцю: — Потанцюймо! І пані Злива Кладе свої невидимі руки панові Вихрові просто на плечі. Пан Вихор, мабуть, усміхається, та його усмішки не видно за крислатим оксамитовим капелюхом. І танцюють вони цілий день. А я скільки сиджу біля вікна, стільки й дивлюся. Цікаво, чи є на світі танець, довший над цей?