Боже, бабуся віддала Тобі душу! Бабуся знайшла притулок у Небесній Твоїй Країні, що зветься Вічність! То мама мені сказала. Тепер її домівка — домовина, і наглядаєш ту домівку Ти. Щовесни Ти твориш справжні дива, коли запалюєш блакитні вогники бервінку на бабусиній могилі. Тоді мені здається, що Небесна Твоя Країна не хтозна-де, а поруч, і що бабуся дивиться на мене блакитними вогниками барвінку. Мені так тепло біля тих вогників, що я думаю: Боже, та ви ж з бабусею обмінялися: вона тобі — душу, а Ти їй — барвінки! А ще я думаю, що в Небесній Твоїй Країні побільшало добра, і ласки, і любові.