Бог — наче невидимка. У нього невидимі руки, і я ніколи не бачу, коли він торкається моєї голови. Голос у нього подібний на тишу, і я ніколи не чую, коли він мене кличе. Якось я була впала й забилась об камінь, аж сльози набігли на очі. Та раптом Хтось Невидимий мовив до мене: — Не плач, дитя, до весілля заживе! Голос той був подібний на тишу — лагідний, ніжний — і я не заплакала. Відтоді мені не страшно падати й забиватись, бо знаю — до весілля заживе!