От ми й допросились: “Іди, іди, дощику!”– він і пішов. Вже і борщу наївся — далі нікуди — а все пада, пада, пада. Квіти мокнуть, бо ходять без парасольок. Вітер підставляє свої долоні, наче хоче зупинити цей дощ, та в нього нічого не виходить. Боже, а як там Тобі за тими непроглядними хмарами? Там же ще більше дощу, як тут! Хочеш, я винесу Тобі татову парасольку? У нього їх дві. Ти можеш із нею ходити, аж поки вигляне сонечко.