— Ти диви, — каже мама, — знявся вітер. — І позачиняла всі вікна й двері. Коли це Щось Зелене сіло собі на кватирку, звісило ноги аж до підвіконня й просить: — Не жени мене звідси, дівчинко, я не вітер. Я ще тільки Вітрець. Я не хочу зривати листя з дерев. Я не хочу по квітках — потоптом. Я не хочу зніматись, як вітер… Можна мені посидіти оттутечки й трішечки погойдатись?