Хай Париж вигукує ідеї, Хай п’яніє від повстанчих мас — Вже селянська лагідна Вандея Ніж гострить і вдарить в слушний час. Ой, дарма кричать вони зухвало, Начебто бракує ліхтарів. Буде крові їхньої замало, І очей замало для круків. Та червоні плями не вгасають, Всмоктуються в землю, йдуть углиб. І труйзіллям зрада виростає. І гірким від неї буде хліб. Поростуть бур’яном перелоги, Висохнуть криниці і струмки… Ми у світ покликані для того, Щоб усе зробити навпаки. З-під землі проступить кров гаряча, Крук крукові очі поклює… Я побачу, я іще побачу, Як Вандея перша повстає. 1968