Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний,
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви, і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.
Аналіз вірша “Дощ полив” Ліни Костенко
Яскравий зразок пейзажної лірики від поетеси-шістдесятниці. Твір присвячений не просто опису краси природи ‒ він демонструє саме український сільський пейзаж, у якому вагоме місце займають важливі для українців цінності. Найімовірніше, надихнула на вірш літня злива ‒ це помітно з опису саду, як парасольки, листя й гілля досить густе, щоб виконати роль парасольки, і досить міцне й стійке, ще не осипається, як восени. На літо вказують і ниви ‒ засіяні збіжжям поля, які до кінця літа мають зібрати.
Головна ідея твору ‒ оспівування і возвеличування оновлення. Вторинна ідея ‒ вдячність природі за дощ, без якого оновлення не було б можливим.
У вірші використані такі художні засоби:
Епітети ‒ «полив’яний», «порожній», «мокрий», «кропивʼяний», «розсипана». Чимало епітетів мають глибинне метафоричне значення. Полив’яний ‒ блискучий. Поливою називають спеціальне покриття керамічних виробів, яке робило посуд блискучим і гладеньким. Кропив’яний ‒ колючий, уїдливий, проте водночас мʼякий і втомлений;
Порівняння ‒ «як нові», «як парасолька»;
Персоніфікація ‒ «дощ полив», «струшується сад»;
Метафора ‒ «день поливʼяний», «блискавки визбирує», «корів розсипана квасолька», «доганяє хмари». Вишукане порівняння корів з розсипаною квасолькою показує і вгодованість череди, і її кольорову різноманітність, і мокрі блискучі чистенькі боки з прилизаною шерстю, і активне споживання мокрої трави, під час якого корови розходяться у різні боки на пасовиську. Доганяти хмари ‒ мандрувати за дощем як за бажаним явищем, яке потішило всіх після літньої спеки.
Твір не має сюжетної лінії, проте насичений образами й символами, близькими й зрозумілими кожному українцю:
Корови ‒ достаток, годувальниці;
Ниви ‒ майбутній щедрий врожай, що забезпечить достаток;
Шлях порожній ‒ відкрита дорога у майбутнє, на якій наразі немає ніяких перешкод, крім хіба що калюж;
Дощ ‒ оновлення, поштовх для майбутнього росту;
Сад ‒ прекрасний плід людських зусиль, робота, результатами якої будуть тішитися й наступні покоління;
Парасолька ‒ захист;
Блискавки ‒ гнів. Проте вишукана метафора «блискавки в траві» вказує на те, що весь гнів стихії вже позаду, залишається тільки побачити красу пейзажу після дощу.
Тож зважаючи на символізм описання, твір несе винятково позитивну енергетику, що має надихнути читача на нові звершення, незалежно від того, була в його житті гроза реальна чи символічна ‒ зміни, випробування й зрушення в житті.
Після грози обовʼязкове оновлення.
