— Дідусю, розкажи нам казку невеличку. «Яку ж би вам сказать»,— пита дітей старий. — А от про відьму ту, про бабу Гребетничку, Що бачив ти колись, як був ще молодий! «Ану вас з нею! От, пристали реп’яхами! Себто, як кажеться, козі смерть нагадав! Потішу, дітки, вас я іншими казками: Ось слухайте, сеї ще я вам не казав». І став казать їм дід про дивну кобилицю; Чом сонце тричі в день переміни свій лик; Як лицар добував зо дна морську царицю; Без черепка ходив по світу чоловік. Такі дивизії кому б не сподобались? Всяк ласий до казок, як кішка до сальця; А діти все собі на ослінцях хилялись І не второпали ні одного слівця. їм, так як дівчині нова шовкова стрічка, Усе роїлася та баба Гребетничка! Дідусь казав та й став на діти поглядати: — Якої матері це я кажу стінам? Лягайте ж, коли так, лягайте зараз спати. Нехай лихий, не я, казок накаже вам! — Дідусенько,— услід хлоп’яти розкричались. А дід собі роззувсь і світло загасив. — Лягайте спать,— кричить,— чого розташувались? Лягли, а молодик на їх в вікно світив. — Лягли? Глядіть же ви, у мене не возіться! — А бідну дітвору і сон-то не бере. Все Гребетничка, знай, на думці їм вертиться; І от один братам щось на ухо верзе. Аж гульк! Ой! ой! ой! ой! Якраз посеред ночі Старая бабище у хаті під вікном. Суха, як очерет, заплющені в їй очі; Киває на дітей і дражнить язиком. Дідусь мерщій схвативсь та разом скік із печі! — Ось-ось я, діточки! Чого підняли крик? Мани нема! — Та ба! На дідівськії речі Мов дерев’яний став у дітвори язик. Всю ніч пролежали вони трохи живії; А вранці дідові і почали казать. — От бачте,— дід сказав,— хлоп’ята навіснії, Я ж говорив, об сім товктися вам не стать! От бач! Накликали чорт батька зна що в хату! От треба до попів йти хати освятить! І треба лишнюю копійку віддавати? Ломакою б за се гарненько вас побить! У той же день прийшли з свяченою водою Нечисту силу гнать з села духовники, Дідусь наш морщиться, киває бородою, Пропали таки-так аж два четвертаки!! І з тій пори мана, суха, як влітку шпичка, Вже не приходила хлоп’яток турбувать; Зате і дітвора про бабу Гребетничку Не тільки говорить, боїться і згадать.