Гудуть дзвони, гудуть дзвони, Ходять з корогвами; Юрба люду на цминтарі, Товпа коло брами. Йдуть старії, молодії Ізо всього села: Христос воскрес, Христос воскрес! Всі раді й веселі. Диво! ніччю на пустоші Щось у травці сяє… Під вербою молодою Свічечка палає!.. То лупне, то разом зникне, То вп’ять загориться, – Ізлякались прохожалі Та й стали хреститься. Гули дзвони, гули дзвони Та вже перестали, Закінчилось обхождения, – Свічечка пропала. Стара дядина Оксана До людей підходить І, молитву прочитавши, Такечки говорить: «Як ще я, у старі годи, Колись дівовала, Тоді много ізо мною Дівочок гуляло; А всіх лучче, а всіх краще Була дівка Ганна: І хороша так, як рожа, І добра, і гарна. Була собі сиротинка: Ні отця, ні мами, Ані брата, ні сестриці, – Всі лежали в ямі. І дівочка самісінька Жила в своїй хаті, І товпились коло неї Женихи багаті; А вона із їх нікого Собі не бажала: Вона собі, як черничка, Одну церкву знала; На родительській могилі Плакала, журилась Та уранці і ввечері Богові молилась. Отак вона років з вісім Одна проживала, – На дев’яту весну, зрання, Ганночки не стало! Де, куди вона дівалась, Не узнали люди, – Тільки з тої ще години Об неї не чути!»