З “Єврейських мелодій” Байрона Дика коза, і вільна й веселенька, Спинається по ізраїльських горах І п’є з криниць водицю студененьку, Що по святих тече собі луках, Красуються в їй ніжка й ясні очі, Коли вона провалля перескоче. Швидчіші ноги й оченька ясніші Колись Іуда бачив в тій землі; Колись селяне ще були в красніші В тій радощів колишніх стороні. Кедр на Ливані верх свій піднімає… Але дівчат Іуди там немає! Щасливша кожна пальма тих долин, Ніж ́израїльські розігнані народи. Де вродиться, там і росте вона, Й красується в тихій своїй уроді. Вона не кине своєї родини, Вонa не схоче жить в чужій країні. А ми тулятись мусимо з печалі, В чужих людей могил собі прохать… Ніколи нам, дідів не поховали, Не будуть кості наші спочивать! Ізраїль сохне, в’яне на чужині – Безбожнії сидять в Єрусалимі!!!