Віри божої наруга – Хрест під місяцем стоїть! Українко нещаслива, Він говорить про тебе! На твоїй могилі, Мар’є, Вічнозелен мирт росте; Се недаром – твоя пам’ять Зеленіє, як той мирт. Вже давно гармати наші Розорили розбишак; Пахне пусткою в будинках, Де із ляку трясся раб. І солдат, старий каліка, На постелях ханських спить, По ревнивому гарему Шкандиба, не боячись. І дарма про давні роки Запитаєшся в його; Його річі невторопні, Як могила без письма. Ти ж, нещасна християнко, В його пам’яті одна; Ти, не славна і не звісна, Славних всіх пережила; Об тобі сторожа хирний, Об тобі сідий мулла Водять річі, казки кажуть, І прохожий уздиха. Там вона жила самотня, Там молилася Христу, Там зачахла і зав’яла, Там похована лежить. І в будинок опустілий Ввійде странній до тебе. Слава кримська, пам’ять ханська Не проснеться перед ним; І Девлетів, і Ісламів Ледве-ледве він згада, Ти одна, душа святая, Встанеш з мертвих перед ним. Усе славне світовеє Розлетиться й пропаде, Тільки чистеє, святеє Позостанеться навік. Плуг могили порівняє, Черви камінь проїдять. Що записано на небі – Не зотреться на землі!