“… тільки видно хрести; Туди мені любо-мило оченьками звести”. Оп’ять спориш став вигон укривати, Оп’ять діждались весняних святок; Оп’ять ідуть заквічені дівчата Тулятись в хрещика, вести танок. Дівчатонька! Оце оп’ять піснями Потішитись співець ваш приблукав. Де ж та, що він, як рожу між квітками, Між усіма вродливими признав? Вона умерла; під осінь журливу На гробовище однесли її; Гуртом співали пісню жалосливу Над дівкою і подруги, й чужі. Сніга розтаяли, ви, знову веселенькі, Забули по весні осіннії біди; І на дівчачої могилі зелененькій Барвінок розкида нев’ялії листи. Колись вона тулялася по волі, Крутилась з вами в жвавих хороводах; Її станок пряменький, як тополя, Що там росте по ваших огородах… Чи споминаєте її? Колись вона з сестрицями ходила Квіток шукати вмісті по луці; Як воронець, в їй ягідки красіли По білім, як конвалія, лиці. Чи споминаєте її? Колись вона із вами вніч тулялась, На вас дивились з неба зіроньки; Її душа, як небо, красувалась, Як зіроньки, в їй грали вигадки. Чи споминаєте її? Її немає; під осінь журливу На гробовище однесли ЇЇ; Сніга потаяли — вп’ять, жартовливі, Туляєтесь, дівчатка, без неї. Як ластівка з плесів своїх ясненьких Підніметься і мимо вас пирхне, І крутиться, й вертиться, веселенька, І ледве землю крилами торкне, Тоді, дівчатонька мої, Чи споминаєте її? Як ластівка, швиденько пролетіла Вона свої дівчачії літа; І ледве-ледве землю зачепила, І на землі не кинула сліда. Як зірочка вечірньою добою Відорветься од подруг, заблищить… Прокотиться по небесах смугою Й хтозна-куди далеко залетить, Тоді, дівчатонька мої, Чи споминаєте її? Як зіронька, її душа світилась У ангельській небесної сім’ї; Огняною смугою прокотилась Вона між вас, і де шукать її! Вона між вами: Зіллям, квітками, Тихими вітрами, Шумом криниці, Голосом птиці Її душа до вас озивається, Вести розмову з вами питається. Дівчатонька, дивіться: он літає Маленький жайвронок і пісеньку співає; То душка дівчача на час Схотіла одвідати вас. Прислухайтесь, що пташка заспівала: — І я, як ви, скакала і тулялась, Усе чогось на світі піджидала І радості якоїсь сподівалась. Розлетілись мої сподівання, Як квітки у садочку із вишень; Ізмерзли мої піджидання, Як метелики в осінь холодну. І думки й вигадки Надавили купки Сирої землі, що мене закидали. І ваша веселость, сестриці, зов’яне; І вам на серденьку холодно стане; І ваші думки й вигадки, Дівчатка-сестриці моторні, Повидавлять ті намітки, Що закриють вам кучері чорні. Живцем вас положать в тісну домовину; Живцем вас зариють у душну могилу; Ніхто не заплаче, як вас поховають; Ще гірше — веселі пісні заспівають! Дівчатонька! Вона співає І що співає — добре знає. Он-он її могила мріє, На їй барвінок зеленіє. Піду туди! Щасливо вам, дівчата, Співати і гуляти!