А. Л. Метлинскому Біля церківки старенької Зеленіють дві тополоньки; У тіні їх у густенької Невисокая могилочка. Купка чорная рябіється Квіточками-різноцвітками; Хрест любастровий біліється У покійника в головоньках. І округ хреста обвилася Зелененькая березонька; Над хрестом тим похилилася Молоденькая калинонька. Як у свято в празник бовкне дзвін На дзвіниці стародавньої,— Відзоветься глуховато він У темнім склепі, у могилоньці. Кісточки, либонь, сухесенькі В трухлих дошках зворушаються; За життя, либонь, старесенький Дзвін почувши, розрушався так. Коли пугач, доби нічної, Проведе свій довгий глас смутний, В склепі, серед ночі вічної, Відкликнеться жалібненько щось. Кісточки, либонь, старенькії Не самотні були на світі; Слізоньки, либонь, тепленькії Западають в землю глибоко. Коли чижик над могилою Привітає ранок піснею, Весняная пісня милая Під землею розлягається, І тополенька пряменькая Гілочками колихається, І травиця зелененькая Заблищить росою срібною. Либонь, ранок воскресенія Чують кісточки дідівськії, Либонь, радость зобачанія Гріє серденько холоднеє. Тільки ріки поламалися Весняної пори ранньої, Як вербиця розвивалася І вдягався вигон травкою, Хлопець й дівчина приходили Під тополі на могилоньку І насіннячка приносили Усівати купку чорную; І лилися теплі слізочки Із очей на купку чорную; І приймалися насіннячки,— І два квіта уродилося. І, поливаний хлоп’ячими Слізоньками, горицвіт вродивсь; І, поливані дівчачими Слізоньками, вийшли проліски. Першій весни подаруночки Золотіли і синілися; На їх листях поцілуночки Божих ангелів лиснілися. І квітчала ними тихая Пара в церківці старенької У суботу великоднюю Плащаницю Христа-Господа. Наче лик святий глядів на їх Оком жалібним та приязним, Наче хтось вгорі признавсь до їх І казав їм так любесенько: Щоб у хлопця в серці жар палав, Чистий жар до всього доброго, Як огняний квіт, що він квітчав Образ Господа забитого! Щоб у дівчини безвинная Душка так, як небо, сяяла, Так — як квіточка блакитная На лиці Христа-Спасителя!