Ой заблищала зірочка на небі Та простяглася стрілкою по небу, Та покотилась вона на долину, Та упала вона на могилу! А на могилі цвіт-соняшник стоїть, А в могилі щось поховане лежить. Там молода мати сина поховала, Сирою землею його закидала. Вона його дівуючи привела, Вона його хрестити не понесла; Вона його в сиру землю зарила, А зверху цвіт-соняшник посадила! – Ти, синочку, лежи, лежи глибоко, Ти, соняшник, рости, рости високо! Рости уверх та на сонце дивися, Кругом, кругом за сонечком вертися, Мені на прикмету розцвітися! А я піду із парнем пароваться, Піду у божую церкву вінчаться. – Та стоїть вона при святому налої, Подала руку свому женихові, Нічого не знають ні отець, ні мати, І жениху не доведеться взнати. Тільки той про сеє відає і зна, Хто зірочку на могилу посила!