Дарма просишся, ізрадник: Не пущу тебе ніколи, Вічно буду катувати, Мучитиму без одривки. І хоча б за відпочиння Ти мене увів у царство,— Я б і царства одцурався За потіху, щоб із тебе Глузувати, наругаться І тобі чинити напасть. Були злодії великі: Небо і земля лякались Од їх вчинків; жалкувались Перепалені країни, Їх менами наругались І бажали, щоби в пеклі Вони такечки страждали, Як страждали бідні люди, Що од їх ізнапастились. Але шкода, що зробив ти, Не зрівняється із їми.