Є в нас плесо; осокою Поросло кругом; Посередині плавочки Плавають рядком. І ростуть над плесом вільхи І гнучка тала, І у вільхах заховалась Хаточка мала. Чорна хатка невеличка: Хто в їй пробува? Там старая чарівниця Нишком прожива. Здавна люди не посміють Воколо пройти, Але можна, коли треба, В хату увійти. Коли світ тобі огиднув, Нікого любить, Коли хочеін лучче зразу Вік свій закінчить, Ніж тулятись без надії І шукать кінця… До неї приходь питати Вірного слівця. В неї човен; розмальован Весь цвітками він, В ясну ніч плисти у човен Сядеш ти один. І уздриш, чого ніколи Не видав зрода, Зразу зникне човен, хатка, І тала, й вода. Зразу стане пред очима Красная лука; Як шовкова стрічка, в’ється Ясная ріка; Різнофарбними листами Сяють дерева; Як оксамит, молодая Блищиться трава. По траві, як в ніч по небу Яснії зірки, Веснянії, запашнії Маються квітки. І не місячний, ні денний Світ там просява, Наче місяць навдосвіта Сонце устріва. Не з дощу, не з сонця стануть Там веселки мріть; Одностайно короводець Пташок зашумить. На луку іграться прийдуть Краснії дівки; Голубітимуть в волоссях З пролісків вінки. їх одежа — вся укупі Світова краса; їх урода — що й казати? — Божі небеса. Заспівають, затанцюють, Поведуть танок; їм музикою повіє З річки холодок. Затанцюють, заспівають Чуднії пісні; І зомлієш ти, небоже, Лежачи в траві. Станеш тануть, станеш топнуть, В чім не знаєш сам; Закриватимуть веселки Світ твоїм очам. Станеш топнуть, станеш топнуть, Сам не знаєш в чім, І заплющаться у тебе Оченьки зовсім. Люб’язненько, солоденько Станеш ти дрімать… А пісні й музики будуть Тебе колихать. їх послідній голосочок В сплячого замре… І тебе тоді хтось наче Міцно підтовкне. Ти прочнешся, раз останній Очі поведеш… Пролепечеш: — Прощавайте!..— В озеро пурнеш!