З тій пори, як перший злодій Каїн Авеля забив І упершу землю кров’ю Чоловічою змочив,— Тільки вітер шкоду слухав, Що гудів по деревах; Тільки місяць шкоду бачив, Що котивсь у небесах. Бог прийняв святую душу, Розбишачин прокляв рід; І велів, щоб місяць ясний Взяв на себе шкоди слід. Хай, казав, цей зобраз буде В пам’ять миру усьому; Гнів правдивий, ласка божа Вкупі бачаться в йому. Щоб, зирнувши, розбишака Божий гнів страшний згадав, А безщасний розважався Й ласку божу споминав. І пішов на рід наш бідний Божий гнів усяким злом; Гріх на місяці зостався, Нацяткований п’ятном! З тій пори злочинець часто, Дивлючися, омліва, А душа свята, безвинна Од недолі одліта.