Ой ішов козак, ой ійшов бурлак На той бік Самари; Там жили тоді по балках-тернах Самарські лугарі. Ой нема в його роду-племені, Ні батька, ні неньки, Затомилося, зажурилося Козацьке серденько. Ой ішов козак, ой ішов бурлак Та через долину; Та й зустрів же він пізно ввечері Хорошу дівчину. Ой і став козак, ой і став бурлак З нею розмовляти, Стало тяженько, стало важенько Її покидати. Ой зайшов козак, ой зайшов бурлак За густії лози, Ой облили же та дівчиноньку Дрібненькії сльози! Опинивсь козак, опинивсь бурлак У чистім роздоллі, Та й вздихнув же він, та й заплакав він Об тяжкої долі! У зеленому лузі темному Бурлак проживає, Всіх цурається, всіх ховається, Сам смерті бажає. Гірко жить тому, хто на світоньку Із щастям не знався; Гірше жить тому, хто пізнав його Й зараз відцурався.