(з польської мови) В зелененькому гайочку Дівча рве цвіти; Їде конем вороненьким Панич молодий. І звичайно поклонився, Із коня злізає. В дівки личко червоніє,— Очі понуряє. — Помагайбі, дівчинонько, Я в сії діброви З товаришами уранці Приїхав на лови. Тільки лихо! Не потраплю У село до хати! Будь-бо ласкава, дівчино, Скаж, куди держати? Чи то скоро оця стежка З лісу в поле вийде? — Ще зарані пан ласкавий Додому приїде. Он то бачиш: дуб високий, Край його березки; Коло хутіра уліво Повернулась стежка, А там вправо проти пущі, Та до річки — нижче; Там млиночок і місточок, А зараз і місце. Пан подякував дівчині, Рученьку стискає Та у губочки цілує Й на коня сідає. Сів, ударив острогами… Не видко його! Іздихнулось дівчиноньці Не знаю чого! 2 В зеленому гаю Дівча рве цвіти; На конику їде Панич молодий. І знову гукає: — Покаж іншу стежку! За хутором річка, Не втраплю к містечку. Ні мосту проїхать, Ні перебрести; Мене, молодого, Хотіла звести! «їдь, пане, тим шляхом, Що вбік від Кургана». — Спасибі, дівчино! «Щасливо, мій пане!» За лісом густеньким Не видко його! Здихнула дівчина… Я знаю чого. 3 В зеленому гаю Дівча рве цвіти; На конику їде Панич молодий. Й здалека гукає: — Ох, дівчино мила! В рівчак був уплівся: Отак научила! Тим шляхом не їздять Із давній години,— Хіба який хлопець По хмиз до гущини. День цілий ганяю; І кінь не напасся; Й їздець притомився, І кінь загасався. Нап’юсь лиш з криниці Холодній водиці, Коня розсідлаю, Пущу по травиці. Панич поклонився І з коня злізає! Дівча червоніє, Очиці спускає. Мовчать та здихають. Так трохи стояли. Той дужче, та стиха Собі розмовляли. Та вітер, бач, дмухав Усе по діброві, Так я й не дослухав Гаразд їх розмови. А з очей та з лясів Те певно узнав, Що панич об стежці Дівча не питав.