З “Єврейських мелодій” Байрона Ассірійці прийшли, як вовки навмання; Все їх військо у пурпурі й золоті ся; Їх списи, мов на озері зорі, блистіли У той час, як тихі галілейськії хвилі. Як улітку зеленім на древі листи, Вояків тих увечері шики густі; Як по осені листя на древі сухеє, Усе військо уранці тихе й неживеє. Анголь смерті огнявим крилом розмахнув І в лице ворогам, супроти їх, подув; І їх очі закрилися й похолоділи, І серця обважніли, й уста онеміли. І, роззявивши ріт, повалився там кінь: Вже не стане на дибки, не прискне вже він; З його піна застила біліє на глині, Як той вал, що розб’ється об дику скелину. І лежать їх їздці там поблідлі й бридкі, На лиці в їх роса, ржа поїла сітки; Їх наміти тихі, корогви їх не мають, Їх списи не підняті і в сурми не грають. І ассурові вдови голосять із жалю, І розбились шайтани у храмі Ваала; Із язиків сильнішому міч не поміг – І сильніший розтаяв пред Богом, як сніг!