Зійшли ріки, зійшли ріки – І сніг не біліє; Коло млина на долині Трава зеленіє. Забіліли вишеньки, Груші запашнії; Збираються, гуляються Дівки молодії; І на призьбі біля хати Співає дитятко. Вийди, вийди ти до мене, Моє серденятко! Прийшла к нам, прийшла пора весняная Не забарися, моя молодая! Вийди до мене, сідай біля мене, Обійми мене, поцілуй мене!.. – Не вийду, не хочу біля тебе сідати, Ані обіймати, ані ціловати; Хай квітки цвітуть, хай пташки співають, Вони мене, милий, к тобі не приваблять. Ні літнім теплом, ні сею весною Не вбачиш мене ніколи з тобою! Коли ж увосень Хліба уберуть, І крупнії дощі Мочити почнуть, І ранком мороз по степу забіліє, І в темнії ночі ще гірш потемніє, І страшно на улицю буде ходить, І сови угукать, вовки стануть вить, Тоді-то, півношною саме добою, Під сльоту, під дощ зійдемось ми з тобою. Край старої церкви ти стрінеш мене, І я обійму, поцілую тебе! І вітер холодний там зле завиватиме, Потрухлі віконниці в церкві хитатиме, А ми собі будемо все миловаться, Тоді вже нам, серце, шкода й розлучаться! Холодная нічка, мороз налягає, А вітер осінній аж кості проймає. Коли б він не дув та негода утихла, Бо вже моя мила холодна як крига!