Спить Вкраїна та руїни Нові щодень лічить, Гине слава… та й ту славу Усяке калічить. Не вернеться дідівщина… Нехай не вертається – За що ж з теї старовини Святої згнущаться? Гріх великий… Чи вже ж дарма Славнії гетьмани Умирали в лютих муках, Закуті в кайдани?.. Чи вже ж дарма в нас мушкети, Гармати гриміли? Нащо ж всюди, де не глянеш, Виросли могили? Ще ж пісні не повмирали… Чи то ж на забаву В їх співають святу славу, Козацькую славу? Спи ж у льоху, в привитниці, Велика руїно, Спи, небого сердешная, Мати Україно! Поки зорють останнюю Могилу у полі, Поки й [пісня] забудеться Про вольную (волю)… Тяжко… Глянеш – люд як люде, Ніби все радіє, А придивишся… жаль, туга Усю землю криє.