— Світи, зоре, ізвечора, а місяць з півночі; Вийди, милий, чорнобривий, потіш мої очі! — Дівка хлопця визиває, На ігрище закликає На цілую нічку. Заспівали, заскакали у танку дівочки; Засвистали, загукали до їх парубочки. Та на танці, та на співи Віддавалися підзиви Аж до місяченька. Та вже місяць високенько; дівки розійшлися; Кожна з любим, своїм милим за руки взялися. Парувались, женихались, Наєдині милувались До Волосожара. Та вже віє-повіває з річки холодочок: Позлучалися дівчата знову у таночок. Грались з хлопцями, скакали, Жартували, жирували До білого світу. Мене, бідну, не пускає на улицю мати; Положила молоденьку біля себе спати: — Не йди, доню; між дівками Та між тими парубками Доброго немає. Червонілася горонька, що на вісход сонця, А мій любий кучерявий стоїть у віконця, Мене з хати викликає, На роботу зазиває До вечора з ранку. Ми не будем, ми не станем від людей ховатись, Нам не треба, нам не треба поночі збиратись. Край криниці в холодочку Посідаймо у лісочку В опівденну пору. Ти до мене, я до тебе схилимо головки; Цілуватимося жарко, так як голубочки; Бо я в тебе, молоденька, Як голубонька сивенька, А ти голубочок!