Зелененький берег тмиться, Річка срібная шумить; Ходить хлопець невеличкий, На той бік ріки глядить. На сім боці нив’я, поле, Сивий степ та слобода, Зелень в’яла, всюди душно, В пилу ходить череда. На тім боці зелень свіжа, Блищать на луці квітки, Дикі гори, гай зелений, І щебечуть в нім пташки. Тут клопочуть об господі Старі люди навісні, Там дівчатонька співають Голосні свої пісні. Хлопець дивиться і мліє — Нудно тут йому бродить; Радий ластівкою швидко На той берег залетіть. Він підходить до водиці — Ні човна, ні весельця; А дівчина його кличе Для ласкавого словця. Хлопець мліє, хлопець тане, Ходить — броду не знайдеї Підобрав одежу, прудко Кинувсь в річку і пливе. Переплинув, а дівчата: «Хлюща, хлюща, утікай»,— Загукали, закричали І побігли всі за гай. Бідний хлопець ізлякався, Грудь підперло, весь дрижить, І за гай, небіж, поплівся, Щоб шукать дівчачий слід. Де ж той гай, де ж та хороша Зелень, свіжа і м’яка? Гай — у три ряди осики, Сажнів зо три — вся лука! А за ними нив’я, поле, Рівний степ та слобода, Зелень в’яла, всюди душно, В пилу ходить череда. Дикі гори — вапна; зникли І дівчачії пісні… Ходять теж, як тут, з киями Старі люди навісні. І поплівсь назад наш хлопець, Біля річки сів один, Притулив к руці головку І поплакав трошки він!