(З чеського) Ішла моя мила По ягідочки В зелені гайочки, Та й застромила Тернову шпичку В біленьку ніжку. Ніженька стала Дуже боліти, Не зможе мила На ніжку ступити. Почала мила Стиха плакати, Терен лаяти: – Ох ти, тернино, Гостра тернино! Се через тебе Мені причина, Се через тебе Я так хвораю, За сеє треба Тебе із гаю Всю постинати Й позакидати! – – Сядь в холодочку, Моя миленька, Я ж до ставочку Піду по коненька. – Коник біленький В травці густенькій Пасеться, грає, Пана піджидає. Сіла миленька У холодочку В зеленім лісочку, Стала тихенько Вона здихати Та жалковати: – Ох, моя мати, Мати старесенька, Неня ріднесенька! Все мені каже Хлопців бояться, Од їх ховаться! Чом їх бояться, Од їх ховаться? Вони добренькі І приязненькі! – Тут я приїхав На білому коню, Наче сніжочок, В зелений лісочок, Прип’яв конька Срібним поводдям Та до сучка, З дівкою обнявся, Поцолувався, Тулив к серденьку Свою миленьку. Забула мила, Що ніжка боліла! Тут ми ласкалися, І цілувалися, І милувалися. – Вечір надходить. Ох, мій миленький, Мій люб’язненький, Ой схаменися, Не забарися! Сонце заходить, Місяць зіходить, Нічка настигне, Нас в лісі застигне! Їдьмо додому. – Тут я швиденько, Взявши миленьку, З нею по долу На білому коню Дмухнув додому!