Хто не знає, Данте, твого горювання, Той і твого пекла страшного не взнає: З твого серця вийшли ті оповідання. В праведному серці той огонь палає, Що палить у пеклі душі беззаконні; В мученому серці холод побиває Рожевії квіти, пишні, благовонні, Що гинуть без сліду, що, мов сон, зникають, Оставивши в серці болі невимовні. Нехай усі люде тії болі чують; Нехай усі землі, всі язики знають, Як великі душі за весь мир горюють.