Заплачеш по мені, кохана, о! заплачеш, Як бездиханного мене колись побачиш Промов же се словце, промов мені його Ні, ні! Мовчи: бо жаль мені жалю твого Ношу в душі печаль, почезли всі надії, Холодна в серценьку тече вже кров, не гріє І, як поляжу, ти з великої семні Одна зітхатимеш від серця по мені. Оце ж мою печаль, мов хмару, пробиває Якийся тихий світ і тугу розвиває, Тим світом світиться ясна душа твоя, — Крізь темряву маяк спасенний бачу я. Світися ж, зіронько, душе благословенна! В тобі увесь мій світ, уся моя вселенна, Як зникну і мене покриє вічна тьма, Заплач, а в мене сліз давно уже нема. О, знаю! По мені гарячими заплачеш Мого ж плачу ти вже довіку не побачиш. Мене за живота покрила смерті тьма, Ні в серці радощів, ні в очах сліз нема.