Розпившись по шинках, мужва-злодії Вночі дом божий, церкву, обікрали. Тверезі соцькі й старшини сільськії Отамана злодійського піймали. Піп злодіяку зве до мирового, До нашого мирського трибуналу, І мировий, як слід, харциза злого Готов за певну осудити кару. Но, бувши у законі “оглашенним” (Сі мирові на те вже й породились), Рече судящимся, як людям темним: “А може б, ви, панове, помирились?” “Що ж? я готов! — озветься злодіяка; А піп: “Із злодієм мені миритись?!” Суддя насупивсь: “Що се за бурлака? Не хоче з меншим братом поділитись!”