Ти сидиш під білим древом, Вітер сумно в полі виє, Угорі німують хмари, І туманом небо криє. І вбачаєш гай і поле; Помертвіло, все чорніє, І в тобі зима й круг тебе, І холодне серце ниє. Коли се — летить на тебе Біле клоччє… Ти сумуєш, І на зимні завірюхи Серце кволе вже готуєш. То ж не сніг, не завірюха… З ляком серденько радіє: Весняні квітки пахущі Яблуня на тебе сіє. Що за страшно любі чари! Сніг у цвіт перевернувся. Ти кохання знов жадаєш, Хирний дух твій знов проснувся.