І в мене був свій рідний край, Цвіли там квіти у діброві, Шумів таємну пісню гай, Збіжжя стелилися чудові На паску і на коровай… І в мене був свій рідний край. А нині там земля порита, Біля рова стрілецький рів, Квітки столочили копита, Ліс поторощений зчорнів, Пшениця ніби грабом збита, — Щаслив, хто бачив й не здурів! І в мене був свій рідний край. Хати в садочках потопали, Коли настав чудовий май І соловейки заспівали. Здавалось — не земля, а рай. І в мене був свій рідний край. А нині з сіл сліду немає, — Де схочеш, вітре, там гуляй. З могили череп визирає, Хрести стоять, як чорний гай, Між ними смуток походжає, І сльози ллються, як Дунай. О краю мій! Свята руїно, Новітня Троє в попелах! Перед тобою гну коліно І кличу: Боже в небесах, За кров, за муки, за руїну Верни, верни нам Україну! Верни нам нашу прежню волю І добре ім’я вам верни, Людською кривдою важкою Землі святої не скверни, Досить вже кривди, муки й болю — Верни нам вітчизну, верни!