Сонце сховалося в гай за горою,
Як в зачарований храм.
Вчора, ах, вчора я був ще з тобою,
Нині, ах, нині я сам.
Вечір. Смеркається в моїй хатині,
Кину роботу на мить.
Думка, як муха в густім павутинні,
Б’ється й безрадно бринить.
Вийду в город. Там липи розцвілися.
Липи — це розкіш для бджіл.
Зорі! Чого ви так задивилися
З неба високого в діл?
Єсть у вас літо бурливе, гаряче?
Осінь, пора суєти?
Єсть у вас розум і думка, неначе
Ці безконечні світи?
Єсть у вас квіти і зимне каміння,
Єсть у вас річечки шум?
Чи й у вас теж живуть умні творіння?
Чи й у вас теж такий сум?..
Сонце сховалося в гай за горою,
Як в зачарований храм.
Вчора, ах, вчора я був ще з тобою,
Нині, ах, нині я сам.
Вецлар, 1919
