З кадильниць срібних дим снується І гине в облаках склепінь. В монастирі вечірній спів кінчиться, Гасять свічки, ідуть. Якась черниця Під образом клячить, мов тінь. Сама-одна, посеред стін святині, Не молиться, в іконі топить зір. А на іконі трави, квіти сині, І мати божа клякла при дитині — Здалека видно пасмо гір. А на іконі небо, сонце сяє, Метелики літають на квітках, В доспілім житі коник польний грає, Пречиста мати сина вповиває І поцілуй складає на устах. Воно ж таке маленьке — а сміється! До мами білі руки простягло... Посеред зимних стін клячить черниця, Вдивилася в ікону — щось їй сниться — Де? І коли воно було?