Сонце гасне. З його ясного ока По полях широких, по діброві Струї світла ллються пурпурові, Як з глибокої рани посока. Небо млою заходить, дрімає. Пусто й тихо довкола. Аж з ліса Вибіг вітер, голодний гульвіса, До землі припав і кров спиває. Страх пішов полями. Задрижали Ниви, стернями покриті. А дороги Піднялися, глянули — і в ноги. Як шалені гонять й никнуть вдалі. Даром їх хрести, терпінь символи, Що стоять самотні над шляхами, Завертають, кивають руками,— Не вернуться!.. Чорно, страшно в полі. Краків, 1907