Субота. Вечір. Череда остання
Скотилася з зеленого узгір’я,
Мов з виднокруга сива хмарка рання.
Останній віз доїхав до подвір’я —
Роботі край. Ще тільки дим снується,
Мов жертва Авля, просто аж до неба,
Ще тільки мати в хаті суєтиться,
Бо діти й челядь накормити треба.
Ударив дзвін. Поважні, повні звуки
Пливуть і за селом поміж лісами гинуть,
Немов голосять: «Най спочинуть руки,
І душі людські теж най відпочинуть!»
Палахкотять останні блиски сонця,
Немов грізний пожар, далекий дуже,
Горить на церкві хрест, палають скрізь віконця,
І тільки соловей в гаю щось тужить.
Вже й він замовк.
Казав би ти: природа,
Знесилена роботою важкою,
Зложила руки. На чолі — погода,
Лице утіхи повне і спокою.
