Був стрункий, неначе ясень, гарний, мов царенко. Де наш красень, де наш красень? — Вмер, вмер молоденький!Ой не вмер він, ой не вмер він смертію своєю, не зеленим вкритий дерном дбайливо ріднею!І китайка жалобова очі не прикрила. Може, галич десь у рові сині очі пила.Очі пила, тіло рвала пазуром хижацьким на поталу, на поталу… Як натрапити зненацька,де знайти би місце скону, в кого б запитатись? Щоб троянду там червону посадила мати;щоб юнацтво України присягало свято на прапори жовто-сині за свій край вмирати.